АНАЛІЗ МОЖЛИВИХ РИЗИКІВ

створення зони вільної торгівлі між Україною

та ЄС щодо конкурентоспроможності

українських підприємств

Вступ

Детальніше та з  малюнками тут

Україна переживає унікальний переломний історичний момент. Сьогодні вирішується її доля: чи бути Україні дійсно незалежною процвітаючою країною з високим рівнем життя громадян, країною, яка є рівноправною в європейському співтоваристві.

За вільну процвітаючу Україну вже поклали «свою душу й тіло» її славетні сини їз «Небесної сотні», продовжують віддавати життя українські герої на півдні та сході України. І ми молемося, щоб ці безцінні втрати не виявилися марними.

Але всім нам необхідно усвідомити, що для кінцевої мети ще недостатньо перемогти там, де свистять кулі та рвуться снаряди. Це тільки одна складова. Є ще й інша: ми маємо стати дійсно розвиненою європейською країною, яка не просить постійно гроші у міжнародної спільноти, а в змозі «виробляти» їх сама у достатній кількості. Щоби забезпечити задовільне життя всіх громадян України, ми маємо навчитися працювати так, як працюють у передових країнах Європи і світу. Ми маємо оволодіти їх культурою, перейняти їх цінності. Ми маємо докорінно змінитися.

Що важливо знати інтегруючись до Європейського Союзу

Україна обрала європейський шлях розвитку і ми маємо розуміти які зміни у зв`язку з цим нас чекають. На ринку Росії українські і російські підприємства були десь на рівних щодо ділової досконалості, а в підсумку - конкурентоспроможності. Як вихідці із дефіцитної економіки СРСР, вони мали приблизно однакову ділову культуру, для якої характерні низька продуктивність праці та висока собівартість продукції, що помітно поступається за якістю кращим світовим зразкам.

Що стосується країн Європейського союзу (ЄС), то це вже інша культура, до якої треба ще дорости. Суспільство України відстає від суспільств розвинутих країн за рівнем зрілості, ділової культури і організаційної досконалості та, як наслідок, рівнем конкурентоспроможності компаній і економіки, рівнем якості життя своїх громадян. І чим швидше ми зможемо це усвідомити, тим більше буде шансів на збереження України і перетворення її в розвинену країну. У тому числі таку, яка здатна гідно і ефективно захищати свою незалежність і цілісність.

ЄС до 2016 року в односторонньому порядку відкрив європейські ринки для української продукції. Але це не означає, що всю продукцію, яка імпортується українськими підприємствами на європейські ринки, купуватимуть. Скоріше навіть постачати продукцію на ці ринки буде під силу далеко не кожному українському виробнику.

Про стан економіки України та необхідність вдосконалень

Є чудова китайська мудрість: «Щоб побачити зірки, потрібно розплющити очі». Вона підходить і для України, де вже понад 20 років з поля зору керівників і суспільства випадає цілий шар найактуальніших проблем і можливостей для відродження і процвітання нашої країни. Слушно стверджуючи, що в Україні повинні діяти європейські соціальні стандарти, представники публічного сектору не можуть пояснити – яким чином вони передбачають цього досягти. В країні навіть не ведуться дискусії про те, як кардинально підвищити ефективність вітчизняних ділових структур, щоб наблизити їх до світового рівня. І постають питання: а хто ж буде «виробляти» для України гроші, яких не вистачає, створювати в необхідних обсягах додаткову вартість, формувати валовий національний дохід на рівні розвинених європейських країн, що породили ці самі європейські соціальні стандарти? І що необхідно зробити, щоб Україна стала спроможною сама «виробляти» гроші у достатній кількості, як це роблять розвинені країни Європи?

Щоб краще зрозуміти, що відбувається з нашою державою, ще раз подивимось на деякі цифри. Україна відстає від розвинених європейських країн за таким показником, як валовий національний дохід (ВНД) на душу населення, від 10 до 25 разів! А цей показникпо своїй суті є ККД всієї нашої економіки. І одночасно він характеризує якість управління державою в цілому. Цей показник, який є базою для формування бюджету України, у великій мірі залежить від того, як працюють вітчизняні виробники. А вони у масі відносно світових лідерів мають продуктивність нижчу до 10 разів, дефектність вищу до 1000 разів, та собівартість вищу у рази. Одним із найвагоміших чинників тут є низька ділова досконалість більшості вітчизняних організацій, недосконалість їх систем менеджменту. Згідно прийнятої у світі 1000-бальної шкали досконалості українські підприємства у своїй масі відстають від маси компаній розвинених європейських країн від двох до трьох разів, а від компаній-лідерів від трьох до 5-ти разів. Звідси постає необхідність забезпечення кардинального вдосконалення українського підприємництва.

Разом з тим, вдосконалення необхідне не лише бізнесу, але й публічному сектору, зокрема установам виконавчої влади для покращення їх функціонування. В процесі реформування органів влади вкрай важливо передбачити кардинальне вдосконалення їх систем менеджменту. Це сприятиме підвищенню якості і ефективності управлінських рішень, які вони прийматимуть. Недарма ж в країнах ЄС під час реформування виконавчої влади з метою вдосконалення широко застосовується Модель CAF (Common Assessment Framework, Загальна схема оцінювання), що є спрощеною версією відомої Моделі досконалості EFQM (Європейського фонду менеджменту якості).

Стратегія реформ – 2020: чого їй не вистачає

Для змін, яких потребує європейський вибір, сформовано Стратегію розвитку України до 2020 року. Вона передбачає здійснення близько 60 реформ, першочерговими з яких є: оновлення влади; судова та антикорупційна реформи; децентралізація та реформа державного управління; дерегуляція і розвиток підприємництва; реформи правоохоронної системи та системи національної безпеки і оборони; реформи системи охорони здоров'я та податкової галузі.

Однак слід зауважити, що намічені реформи орієнтовані переважно на поліпшення політичного, соціального та ділового клімату. Безумовно, це важливо для покращення умов життя громадян та ведення бізнесу. Але чи цього достатньо, щоби без цілеспрямованого вдосконалення діяльності у всіх ланках ділової сфери суттєво збільшити «вироблення» грошей, щоб їх стало достатньо для України? Знизити ефективність реформ може також відсутність їх інтеграції поміж собою. Адже вони існують, як сукупність окремих компонентів. Що тут може виконати роль «цементу» та об`єднати їх у цілісну комплексну програму з вдосконалення вітчизняної економіки? На наш погляд – це може бути діяльність щодо вдосконалення безпосередньо підприємств, організацій і установ.

Хто в Україні може суттєво збільшити кількість грошей, щоб не довелось вкотре просити допомогу закордоном? Це питання є чи не найактуальнішим. Особливо сьогодні, коли ми обрали європейський шлях розвитку. І чи не йому належить бути в центрі уваги під час формування реформ, що їх має запровадити Україна?

Є відома приказка: «Що посієш, те й пожнеш». Тобто, найважливішою умовою врожаю є якість насіння. Безумовно, грунт, кліматичні умови і догляд повинні бути сприятливими. Але головне - це насіння та його якість. Бо, якщо насіння неякісне, то на гарний урожай годі сподіватися. А якщо це твердження перенести на економіку, то можна сказати, що стан економіки держави в найбільшій мірі залежить від якості організацій, тобто їх ділової досконалості. Адже саме вони і є «насінням», що приносить «урожай»: і продукцію, і гроші. Але, на жаль, українські організації, зокрема виробники, у своїй більшості відзначаються низькою продуктивністю праці та низькою якістю і високою собівартістю продукції. Звідси випливає, що для перетворення України в процвітаючу країну, необхідно, щоб вітчизняні підприємства стали такими ж, як європейські. І тому на європейському шляху однією з головних реформ в Україні має стати та, що спрямована на зміну ділової культури і досконалості українських підприємств, організацій і установ.

Хибні підходи, що стоять на заваді вдосконаленню

Однією з головних проблем України є «слабкий» менеджмент, практично у всіх її ланках (політичній, економічній, військовій, соціальній) і на всіх рівнях управління. Якщо говорити образно, то вітчизняні системи менеджменту застигли на «аналоговому» рівні, в той час як у розвинених країнах вони відповідають «цифровим» стандартам. Це є наслідком відсутності системної та активної державної політики в цій сфері. А одночасно однією з ключових причин хронічної нестачі грошей, зокрема на виконання соціальних програм. Але, на жаль, ще й досі у свідомості більшості керівників і простих громадян України переважають хибні уявлення щодо якості, ділової досконалості, конкурентоспроможності тощо, що не сприяє досягненню прийнятного рівня соціально-економічного розвитку країни.

Відповідність технічним регламентам - це тільки перепустка на ринки ЄС. Посадовці просувають в маси твердження, що технічне регулювання допоможе нам підвищити конкурентоспроможність і оздоровити економіку. На жаль, це не так. Технічне регулювання взагалі не має відношення до конкурентоспроможності, воно призначене лише для попередження допуску на ринок потенційно небезпечної продукції. Нижче вимог регламенту - порушення закону; вище - звичайний бізнес. Дотримання вимог європейських директив, відображених у вітчизняних технічних регламентах, безумовно, є важливим. Однак відповідність директивам - це тільки перепустка на ринки розвинених країн, яка не дає гарантій, що продукцію куплять (тільки тому, що вона безпечна).

Відповідність стандартам – ще не гарантує конкурентоспроможність. Посадовці стверджують, що у разі дотримання стандартів ми зможемо впевнено освоювати ринки розвинених країн. Насправді це не так. Вимоги стандартів - це не ідеал, а компроміс між «сильними» і «слабкими». Дотримання стандартів, навіть гармонізованих з європейськими, ще не гарантує, що продукцію купуватимуть на ринках ЄС. Конкурентна боротьба на насичених ринках давно ведеться на рівні, що перевищує норми стандартів. А для того, щоб бути реально конкурентоспроможними на цих ринках, крім дотримання та перевищення норм стандартів в частині якості продукції потрібно ще багато іншого: суттєво зменшити собівартість продукції, підвищити продуктивність праці, постійно демонструвати соціальну відповідальність щодо зацікавлених сторін і т.п.

Конкурентоспроможність забезпечують самі підприємства.Все, що стосується забезпечення реальної конкурентоспроможності, здійснюють тільки самі підприємства шляхом підвищення своєї ділової досконалості. Держава лише встановлює певні обмеження (норми технічних регламентів) і визначає орієнтири (норми стандартів), а також може сприяти вдосконаленню підприємств, або, навпаки, заважати їм. Якщо погодитися, що вимоги, які встановлюються державою, самі по собі підвищують конкурентоспроможність підприємств та економіки, то слід було б з самого початку призначити найвищі вимоги в світі і одразу ж стати найбільш передовою країною на планеті. Але, на жаль, це не так.

Українські підприємства можуть постачати продукцію на європейські ринки і не чекаючи реформування вітчизняної системи технічного регулювання та гармонізації стандартів. Просто вони повинні забезпечити відповідність продукції Європейським регламентам і підтвердити це в одній з країн-членів ЄС. І ще. Уникнути сильних конкурентів навіть на внутрішньому ринку практично неможливо - Глобальний ринок розмиває кордони. У зв`язку з цим, зокрема, доведеться платити співробітникам гідну зарплату, щоб вони не пішли до конкурентів - ще «прибавка» до собівартості. Звідси, щоб утриматися навіть на внутрішньому ринку, підприємствам доведеться серйозно вдосконалюватися.

Впровадження стандартів на системи менеджменту – переважно імітація. Як зазначалося вище, підвищення рівня ділової досконалості і конкурентоспроможності підприємства може бути досягнуто шляхом вдосконалення системи менеджменту з використанням кращих ділових практик. В останні десятиліття на міжнародному рівні прийнято ряд стандартів на локальні цільові системи менеджменту, які відображають інтереси різних зацікавлених сторін. Це ISO 9000 на системи менеджменту якості (споживачі), ISO 14000 на екологічний менеджмент (суспільство), OHSAS 18000 на менеджмент професійної безпеки (працівники) і т.п. На жаль, через неадекватне розуміння суті вдосконалення систем менеджменту і самих стандартів, в Україні цю діяльність виконують, як правило, формально, часто імітуючи процеси вдосконалення. В результаті реальна ефективність підприємств не підвищується, а в суспільстві формується стійке негативне ставлення до стандартів на цільові системи менеджменту і до систем менеджменту в цілому.

Навчання та дослідження в сфері менеджменту організовані неякісно. Масовому використанню організаціями України недосконалих систем менеджменту є пояснення. Це, перш за все, неякісна підготовка фахівців з якості та менеджменту. Свого часу в класифікатор спеціальностей, яким керуються українські ВНЗ, була включена кваліфікація «Якість, стандартизація та сертифікація». І тут під «якістю», крім традиційних понять «нормування», «контроль», «вимірювання та випробування» почали розуміти також «управління якістю». Хоча, по суті «управління якістю» швидше відноситься до спеціальності «менеджмент». Пізніше сюди почали додавати і інші цільові системи управління, на які вводилися міжнародні стандарти: «екологічний менеджмент», «менеджмент виробничої безпеки» тощо. У той же час, зі спеціальності «менеджмент» питання управління якістю (і подібних цільових систем) були практично виключені. Це призвело до того, що вища школа випускає менеджерів, які не достатньо підготовлені для забезпечення успішності компаній в умовах насиченого ринку. А фахівці, навчені за фахом «Якість, стандартизація та сертифікація», не мають базової підготовки менеджера, що не дозволяє їм ефективно удосконалювати систему менеджменту компанії в цілому. Аналогічна ситуація склалася і в сфері досліджень в частині менеджменту.

До числа поширених хибних думок можна віднести також надію, як на панацею від усіх бід, на окремі технічні проекти, технологічне переозброєння підприємств, інновації та інвестиції, кластери і т.п.без одночасного вдосконалення організацій.

Чому менеджмент в Україні виявився «безхозним»?

Тут є багато причин. Але однією з першопричин є те, що свого часу відповідальність за розвиток систем менеджменту в країні (спочатку через управління якістю, далі через стандарти на цільові системи менеджменту) взяв на себе Держстандарт, для якого ця діяльність не властива. В результаті більше 20 років цей орган виконавчої влади, отримавши великі права, успішно «валив» справу, чим завдав Україні величезних збитків. При цьому ніхто з його керівництва не був притягнутий до відповідальності.

Розвитку недосконалих організацій сприяє недосконала Концепція державної політики у сфері управління якістю, що була затверджена Кабінетом Міністрів України ще у 2002 р. Об’єктом політики тут визначено не «якість продукції», а «управління якістю». Це звузило орієнтацію щодо забезпечення якості продукції - за межами політики виявилися: нормування якості продукції, її метрологічне забезпечення, технічне регулювання, ринковий нагляд тощо. З іншого боку - під «управління якістю продукції» підвели інші цільові системи менеджменту, які не мають відношення до якості продукції (екологічний менеджмент, менеджмент професійної безпеки, менеджмент енергозбереження тощо), але на які прийняті міжнародні стандарти. При цьому, системи менеджменту розглядаються занадто спрощено, хоч ще 40 років тому видатний вчений-кібернетик академік В.М. Глушков, привертаючи увагу до складності систем управління, писав, що «літаки проектують не льотчики - льотчики літають». І, як наслідок, вже понад 20 років в Україні, «вдосконалюючи» системи менеджменту, ми переважно імітуємо, іншими словами «будуємо мости вздовж річок», що супроводжується значними витратами ресурсів без отримання позитивних ефектів.

Таким чином, можна констатувати, що в країні через плутанину некоректно визначена державна політика у сфері безпеки та якості продукції. І в той же час державна політика щодо сприяння організаціям у створенні та вдосконаленні систем менеджменту, у розвитку руху за ділову досконалість практично відсутня.

З самого початку необхідно було розібратися з проблемою, зрозуміти яким чином її розв’язувати. Адже першим досягає мети навіть не той, хто рухається швидше, а той, хто рухається у вірному напрямку. І постає питання до Інституту управління якістю, який утворено в системі Держспоживстандарту понад 10 років тому. Чому Україна втратила стільки часу і до сих пір рухається в невірному напрямку щодо забезпечення ділової досконалості своїх організацій?

Можливості та обмеження регуляторної політики

Великі надії в Україні покладають на дерегуляцію у сфері підприємництва. Але дерегуляція сама по собі теж не здатна забезпечити конкурентоспроможність на ринках ЄС для більшості українських підприємств. Зарегульованість і корупція дійсно істотно знизили і без того невисоку «номінальну» конкурентоспроможність українських підприємств (конкурентоспроможність, яку могла забезпечити їх «досконалість» при задовільних умовах ведення бізнесу). І тому перемога над корупцією і скасування штучних перепон, безумовно, дозволить підприємствам підвищити реальну конкурентоспроможність, але не вище рівня, що забезпечується їх діловою досконалістю. Однак, враховуючи, що рівень досконалості більшості вітчизняних підприємств істотно нижче, ніж у більшості компаній розвинених європейських країн, можна стверджувати, що Україна ще не стане рівноправним гравцем на європейських ринках.

Слід усвідомити, що головною метою дерегуляції є не сама дерегуляція, а розвиток конкурентоспроможної! економіки. Згідно Положенню, департамент Державної регуляторної політики та розвитку підприємництва Мінекономрозвитку «забезпечує формування державної політики з питань розвитку підприємництва, державної регуляторної політики, ліцензування, дозвільної системи, нагляду у сфері господарської діяльності». Тобто, розвиток конкурентоспроможного підприємництва поставлено на перше місце, як свідчення того, що це є головною метою діяльності департаменту. Але, незважаючи на це, в назві департаменту на першому місці вказано «регуляторної політики». Мабуть це і призвело до того, що департамент де-факто сконцентрував свою увагу переважно на питаннях дерегуляціїта втратив зв'язок дерегуляції з процесами сприяння підприємствам у їх розвитку на засадах безперервного вдосконалення. Те ж саме можна сказати і про реформу в сфері дерегуляції та розвитку підприємництва.

Недосконалі організації породжують букет проблем

В свою чергу недосконалі організації породжують безліч проблем, які дискутуються в Україні. У їх числі: небезпечна і низькоякісна продукція; висока собівартість і низька продуктивність; порушення договірних зобов'язань і прав споживачів; непродуктивні витрати ресурсів, в тому числі енергетичних; проблеми з наповненням держбюджету; забруднення навколишнього середовища; безробіття і соціальна напруженість і т.п.

Недосконалі організації сприяють розвитку корупції.Замість підвищення своєї конкурентоспроможності шляхом вдосконалення, недосконалі організації швидше погоджуються на «корупційну співпрацю» з посадовцями відповідних органів влади з метою:

- отримання дозволів у випадках, коли вони не відповідають вимогам;

- уникнення відповідальності за постачання небезпечної продукції та нанесення шкоди споживачам;

- уникнення відповідальності за незадовільні умови праці в частині безпеки, за шкоду, яка завдана навколишньому середовищу, та ін.;

- отримання різних преференцій, в тому числі в частині державних закупівель, якщо в тендері беруть участь більш сильні конкуренти;

- отримання переваг відносно більш досконалих конкурентів шляхом ініціювання та створення для них різних перешкод, тощо.

Як приклад впливу недосконалості організацій на розвиток свого роду корупції, можна також згадати змови з недобросовісними органами сертифікації в частині «придбання» сертифікатів на продукцію або систему менеджменту за їх фактичної невідповідності вимогам.

Як перетворити Україну у процвітаючу європейську країну

Припустимо, що через кілька років в країні будуть таки введені всі технічні регламенти, що відповідають європейським директивам, та ухвалені всі вітчизняні стандарти, гармонізовані з європейськими. Припустимо, що держава здолає корупцію і успішно завершить дерегуляцію. І Україна стане такою ж, як розвинені країни ЄС? На жаль, ні. Тоді стане ясно, що для перетворення в процвітаючу державу цього ще замало. Але в черговий раз буде втрачено час. І тільки тоді починати другий крок, розгортати боротьбу за вдосконалення буде занадто пізно.

А чиможливо в Україні вже зараз розгорнути масовий рух за ділову досконалість на засадах кращого європейського досвіду? Безумовно, так. Однак цьому повинна передувати зміна в країні ділового клімату - від Зими на Весну. І головна роль тут має належати державі в особі її владних структур. Влада повинна зрозуміти, що досконалі компанії - це її основна опора, головна цінність. Саме вони «виробляють» гроші і здатні збагатити країну. І тому потрібно зробити все можливе, щоб в суспільстві стало престижним бути досконалою організацією.

З метою кардинальної зміни в кращий бік ситуації щодо ділової досконалості в Україні необхідно якнайшвидше розробити та затвердити засади активної державної політики в цій сфері. Перш за все, на найвищому державному рівні має бути задекларована престижність досконалих організацій і процесів їх вдосконалення та проголошено, що в Україні вводиться формула: «Чим досконаліша організація, тим комфортніше їй в державі». Цюформулу необхідно закріпити в Законі і вона має стати єдиною для всіх суб'єктів господарювання. Як у спорті чи мистецтві.

Необхідно, не втрачаючи часу, зробити все, щоб суб'єкти господарювання почали професійно вдосконалюватися, створювати сучасні системи менеджменту, розуміючи, що це «коренева система» і всі бажані нами результати - її «плоди». Отже, влада повинна на законодавчому рівні ввести такі механізми мотивації та умови, щоб власники та керівники підприємств спочатку повірили, а потім захотіли, дізналися як це робити, і змогли безперервно, цілеспрямовано і системно удосконалюватися, використовуючи найсучасніші європейські підходи і кращі ділові практики.В свою чергу, це вимагає від влади і суспільства змінити філософію і психологію. Потрібно вибудувати нові «дружні» стосунки між владою і суспільством, суспільством і бізнесом, топ-менеджерами та персоналом компаній. І повинні бути змінені парадигми: «від зарегулювання - до сприяння»  і «від обов'язковості - до ініціативності».

Необхідно у стислі терміни упорядкувати та перерозподілити в межах держави функції і відповідальність органів виконавчої влади за розвиток в Україні руху за ділову досконалість і якість із закріпленням: методології стандартизації в галузі менеджменту - за національним органом стандартизації; методології розвитку і вдосконалення систем менеджменту - за відповідними спеціалізованими інститутами НАНУ і МОН; організації застосування цільових систем менеджменту на базі стандартів - за органами виконавчої влади, відповідальними за конкретні цілі: менеджмент якості - за Мінекономрозвитку, екологічний менеджмент - за Мінприроди, енергоменеджмент – за Міненерго і т.д.; сприяння розвитку руху за ділову досконалість організацій (підприємств, установ) на основі системного менеджменту в масштабах країни - за Мінекономрозвитку (департаменти, відповідальні за розвиток! промисловості та економіки).

Також бажано якнайшвидше перейменувати згаданий департамент Мінекономрозвитку України та назвати його «Департамент розвитку підприємництва і державної регуляторної політики», зосередивши діяльність цього департаменту, насамперед, на сприянні розвитку конкурентоспроможного підприємництва. Це, в свою чергу, потребує суттєвої уваги до підвищення ділової досконалості суб’єктів господарської діяльності. При цьому дерегуляцію потрібно розглядати лише, як засіб сприяння розвитку конкурентоспроможного підприємництва. Сказане стосується і відповідної реформи, яку теж доцільно назвати «реформа у сфері розвитку підприємництва та дерегуляції».

Перший президент компанії Sonyсказав, що людина не знає чого вона хоче, треба показати їй красиву річ і вона знатиме до чого прагнути. Те самеможна сказати і про  вдосконалення:  потрібно  донести  до  суспільства  його  переваги  так,  щоби з`явилося бажання глибше зрозуміти що це таке і почати енергійно застосовувати у своїй практиці.

Суттєве підвищення рівня досконалості основної маси українських організацій, окрім іншого, позитивно сприятиме міжнародній економічній інтеграції України. Адже інтегруватися у європейський і світовий простір з недосконалими організаціями і відсталою економікою - безперспективно.

Перевагою України є те, що вона вже має фахівців, повноваження від провідних європейських організацій, відпрацьовані технології з організації вдосконалення, компанії-зразки для наслідування і т.п. Наші фахівці вже багато років працюють і за кордоном, допомагаючи провідним компаніям Росії, Білорусі, Казахстану та інших країн підвищувати свою досконалість і наближатися до рівня кращих європейських компаній. Тобто у нас є все, щоб перейти від пілотних проектів до широкомасштабного розвитку руху за ділову досконалість, а відтак і конкурентоспроможність. Не вистачає лише розуміння з боку влади і бізнесу та політичної волі можновладців.

З метою підвищення вірогідності успіху, перетворення в сфері ділової досконалості доцільно оформити в окрему загальносистемну реформу в «Стратегії – 2020».

Післямова

Якщо ми прагнемо перетворити Україну у конкурентоспроможну європейську країну, маємо забезпечити кардинальне зростання досконалості вітчизняних підприємств, організацій і установ. І всі мусимо зрозуміти - альтернативи кардинальному вдосконаленню вітчизняних організацій немає. За короткий період часу переважна більшість вітчизняних компаній має стати такою ж досконалою, як більшість компаній розвинених європейських країн. І, одночасно з входженням в Україну іноземних компаній, українські підприємства також повинні просуватися в інші країни, зокрема розвинені європейські.

Розвинені країни мали час, щоб на засадах конкуренції здійснити поступовий природний відбір гідних компаній і підняти ділову досконалість своїх економік, домогтися високої питомої ваги ВНД. А для України, щоб не стати чиєюсь «філією», цей підйом необхідно здійснити у стислі терміни і в умовах помітної переваги конкурентів. І без державної підтримки недосконалі українські виробники можуть бути масово витіснені закордонними компаніями з власного ринку.

Наші основні суперники - найдосконаліші компанії-«професіонали», які працюють значно вище приписів стандартів. І вони не стоять на місці, а продовжують вдосконалюватися, ще більше віддаляючись від нас. Тому, щоб мати шанс виправити ситуацію, влада повинна орієнтувати ділові кола на якнайскоріше досягнення найвищих рубежів, а не тих, які вже пройдені міжнародними лідерами. І надавати їм усіляке сприяння у скороченні відставання. Це принципово!

Необхідно зробити все можливе, щоб досконалість і якість, які базуються на розвиненій діловій культурі і є фундаментом конкурентоспроможності та соціальної відповідальності, перетворилися на загальнонаціональну ідею. Ця ідея універсальна для будь-яких національностей, партій і течій, віросповідання та державного ладу. І вона може стати основою для об'єднання і забезпечення якісного існування усієї к